Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та залежність часто мають одну матір – травму. Дослідження доводять, що 60-70 відсотків людей, які зловживають психоактивними речовинами (ПАР), мають у своєму досвіді ранню травму. А люди, які мають ПТСР, особливо ускладнений чи комплексний, часто зловживають. Причому залежність може бути не тільки через ПАР, а й у вигляді переїдання, анорексії, шопоголізму, ігроманії, проміскуїтету. Також у цю групу можна додати людей, які мають межовий розлад особистості, оскільки у багатьох супутником залежності буває межовий розлад особистості.
Реальність складніша, ніж теорія залежності. Але ми маємо пам’ятати, що як у ПТСР, так і у залежності є дві речі, які нам потрібно враховувати.
1. Унікальність досвіду
2. Універсальність. До кожного випадку є теорія, класифікація, знання, які допомагають нам будувати план терапії. Головна мета плану терапії – навіювання клієнту надії. Надія та віра, дозволяє клієнту йти далі, продовжувати діяти.
Тобто коли ми ставимося до досвіду людини, як до унікального, якщо ми позбудемося полуди теорій і не будемо втискати людину в Прокрустове ложе, ми зміцнимо контакт. У той же час знання теорії допоможе нам витримувати та керувати ситуацією.
Насамперед, як і в ПТСР, так і в залежностях нам потрібні знання з нейробіології. Це база, основа терапії. По-друге, нам потрібнізнання з розщеплення. І при залежностях, і в травмі, в людині ніби розрізняється дві особистості: твереза і сп’яніла (або та, що дуже хоче щось вживати); травмована і та людина, що була до травми.
І по-третє, людина, яка згодом упоралася з травмою чи залежністю, вчитиметься ставити цілі та їхню реалізацію. Тобто кожна успішна психотерапія залежності та травми завершуються коучингом. Там починають з’являтися великі мрії, цілі та реалістичні плани на майбутнє і дуже важливо вчитися втілювати їх у життя.
Почнемо розглядати чим схожі нейробіологія ПТСР та залежність. Ця тема велика, у цій статті опишемо дуже коротко та спрощено, але так, щоб було зрозуміло.
Нам слід враховувати такі фактори:
1) Придушення функціонування префронтальної кори. Як ми знаємо при ПТСР і залежностях відбувається зниження когнітивної функції, і це нормально. Якщо ми говоримо про залежну людину, то перший рік, що супроводжується обсесивним синдромом та адиктивною депресією, ми не зможемо проводити глибинну психотерапію, тому що нам потрібно дочекатися відновлення когнітивної функції. Єдиний виняток може бути з ігроманією і шопіголізмом, тому що це все ж таки не хімічна залежність. Щодо ПТСР, то в цьому випадку теж ми повинні враховувати зниження когнітивної функції. Людина, що застрягла у події. Посттравматичний стресовий розлад виникає тоді, коли в людині активувалися всі захисні біологічні реакції на небезпеку. Ця реакція неспецифічна; реакція виживання. Ці реакції фіксуються: дисоціація, відчуження, панічна атака. Людина може злякатися своїх природних реакцій, і страх за свої реакції часто підкріплює стресову реакцію. Мозку важливо пам’ятати, що допомогло вижити людині, які ситуації були небезпечні.
2) Як у ПТСР так і при залежностях слід враховувати зниження дофамінової системи. Це характеризується тим, що людині нудно, вона нудьгує, відчуває порожнечу. Цей стан називається андегонією, коли є відсутність позитивних емоцій. Дофамін відповідає за мотивацію та натхнення.
Одночасно відбувається зниження серотонінової системи, коли людина відчуває відчуження від світу, відчуває, що не може будувати відносини, що не перебуває в контакті з іншими. Коли знижено сератонінову систему, людина менше контролює імпульси. Серотонін дозволяє нам відчувати сенси, любов, близькість.
3) Третя система, яка страждає – це ендорфінова система. Людина відчуває постійну дисфорію, все не так, все не те, вона незадоволена собою та іншими, не може щось довести до кінця. Ендорфіни допомагають отримати задоволення, насолоду від життя.
Тобто наші емоції керуються нейромедіаторами, і, як відомо, психоактивні речовини змінюють свідомість і відбувається нейроадаптація. Тобто зменшуються рецептори через хімічні речовини, внаслідок цього зменшується задоволення. Як наслідок збільшується доза ПАР, отже, зростає залежність.
Депресія – це наявність негативних емоцій. Це й андегонія (нудьга, порожнеча, нічого не хочеться), це і відчуження (відсутність відносин, відсутність довіри та близькості), це і дисфорія (невдоволена людина, відсутність радості та щастя).
Якщо сказати простіше, то людина вживає, щоб отримати кайф, забути про біль, зазнати якихось позитивних емоцій, тобто, щоб бути «щасливою». Якщо вона перестане вживати – спрацює нейробіологія, людині доведеться пройти через адиктивну депресію. Щодо ПТСР, щоб вийти з дисоціації і припинити флешбеки, людині доведеться зустрітися зі своїм болем. І якщо дофамінова система може відновитися самостійно з часом, ендорфінову систему і серотонінову систему можна відновити через якісну психотерапію, тому що сенси і відносини будуються не самі по собі.
Що стосується розщеплення, вони відрізняються структурно у залежних, і у людей з ПТСР, і там і там воно присутнє. Що важливо. Нам важливо працювати зі здоровою частиною людини, з її сильними сторонами. Якщо це залежна людина, ми звертаємось до Нормативного Я, ми ігноруємо залежність Я. Ми працюємо з амбівалентністю та підтримуємо здорову мотивацію. Важливо пам’ятати, що ми не мотивуємо клієнта поганими наслідками, ми в жодному разі не конфронтуємо залежність Я, ми просто ігноруємо його на перших етапах терапії. Але ми звертаємося до забутих причин: “Що мені дає ця речовина? Які я задовольняю потреби?”, і вчимося розрізняти свої емоції та потреби та задовольняти їх іншим способом, більш здоровим. Таким чином, Адиктивна частина відчуває, що нею цікавляться, і найважливіші інсайти клієнт робить сам: чому він почав вживати, від чого він тікає, що хоче отримати. Але терапевт багато інформує та пояснює, як працює нейробіологія, що таке потяг, як працює мозок та нейрогуморальна система.
Щодо розщеплення ПТСР, ми звертаємося до Героя і повертаємо силу людині. Ми не підтримуємо позицію жертви, ми не підводимо до жалю. Ми звертаємося до тієї частини, яка спромоглася, витримала, зберегла себе. Ми конфронтуємо безсилля та уникаємо інвалідизації клієнта.
Сором і провина – це дві емоції, яких позбавляється людина з ПТСР за допомогою дисоціації, і людина із залежністю, коли вживає. Помилка – рятувати клієнта. Помилка – дуже співчувати клієнту. Помилка – зосереджуватися на подію, що травмує, або розписувати негативні наслідки зловживання. Помилка – поспішати у терапії.
Терапевт має бути дуже терплячим та уважним. Важливо зобразити клієнта з ПТСР та залежністю:
1) що вже клієнт зробив правильно,
2) його здібності до мислення та вірні оцінювання,
3) посилення самоефективності клієнта, через погладжування його здатності до дій, мислення та сильних сторін,
4) дуже важливо посилити власне рішення зробити щось для себе.
Тому коли ми працюємо з залежностями, нам потрібно бути чесними з клієнтами. Тверезе життя не принесе радості спочатку, буде деякий час погано, але тверезе життя – це основа нормального життя, а згодом і щасливого і наповненого життя. Також це стосується і ПТСР. Важливо попередити людину про знання нейробіології, і що в процесі терапії спочатку може бути погіршення, і це частина терапії. Поступово ми заходимо в депресію і сумування для того, щоб вийти на новий рівень розуміння сенсів та щастя.
Терапевту треба пам’ятати, що головне завдання терапії – отримати довіру клієнта. Тільки тоді працюють техніки та методи психотерапії. Але сама особистість терапевта, його впевненість у собі, емпатія, чуйність, спокій, розміреність та мудрість є ліками в терапії. Довіра вибудовується в контакті, тому особливе завдання терапевта – бути в контакті, бути уважним до того, що каже клієнт. Довіра до іншої людини з’являється там, де її слухають. Тому, якщо до вас прийшов складний клієнт, із травмою та залежністю, просто слухайте його. Там, де є почуття, що тебе розуміють, з’являється довіра. Техніка дуже проста: давати простір клієнту, ставити відкриті питання, відображати силу клієнта та здоровий глузд і резюмувати. Але скільки в цьому мудрості та знань, які накопичуються з роками та досвідом.