Потяг – це межовий концепт між душевним і соматичним, як психічний представник стимулів, що виходять із тіла і досягають душі (психіки), як міра необхідної роботи, нав’язаної психіці внаслідок її зв’язку з тілесним. “Потяг” означає “приводити в рух, штовхати”. Це активність, динамічна сила. Дві найбільш дієві сили в людині – голод та любов. Два найбільш сильні потяги в людині – Танатос – це потяг до смерті, руйнування. Ненависть. І потяг до життя – Ерос. Кохання.
У своїй праці «Основи психоаналітичної техніки» видатний Аргентинський психоаналітик Етчегоен Р. Гораціо писав: «Дія потягу до життя в сприйнятті спрямована на пошук з’єднання і контакту з об’єктом, в першу чергу, з грудьми матері, тоді як потяг до смерті виявляє себе в уникненні або руйнуванні контакту, з’єднання з об’єктом. Тому саме потяг до життя спрямовує суб’єкт до об’єкта, що породжує сприйняття» (с.507, Р. Гораціо Етчегоен, 2020). Патологічне сумування, де потяг до смерті починає домінувати.
Мета життя – це смерть. Все, що живе, має померти з внутрішніх причин. Неживість була до життя. Принцип задоволення – це завдання лібідо. Принцип дійсності – це завдання зовнішньої дійсності. Життя – це компроміс між цими потягами. Наскільки ми зможемо прийняти реальність – це величезна внутрішня робота Дорослого Его-стану.
Коли ми стикаємося зі смертю близької людини, ми втрачаємо частину себе. Ми доторкаємось до страху власної смерті. Наше життя тепер змінюється. Наші обов’язки та рутина стає іншою. Вже без цієї людини. Якщо ми втрачаємо дитину, нам не потрібно готувати спеціальну їжу для неї, думати, що їй одягнути, планувати її гардероб, оскільки вона росте. Коли ми втрачаємо чоловіка/дружину, партнера, то повинні взяти частину його зобов’язань на себе: оплату рахунків, кредитів, приготування їжі, домашні зобов’язання, які виконувала ця людина. Коли літні батьки йдуть з життя, вони вчать нас помирати. Нас накриває величезний жаль про несказанні слова, про неправильні вчинки…
Здорова прихильність – це свого роду зв’язування. Воно відбувається через посередництво об’єкта, тобто за допомогою відносин зі значним Іншим. Потяг до життя прагне розвитку, прагне оновлення, прагне ускладнити життя, ставить собі цілі та життєві завдання, дозволяє мріяти і любити. Потяг до життя зберігає життя. Потяг до смерті прагне звести напругу до нуля. Це регресивний рух. В його основі знаходиться несвідоме відчуття провини. Мета потягу до смерті – дисоціація, регресія, поділ.
Коли нас переповнює горе, ми відчуваємо розгубленість, страх і жах, розпач. У разі втрати, залежно від обставин, ми можемо відчувати ненависть. У нас може виникнути бажання помститися, а іноді ми завмираємо і відчуваємо безпорадність, безсилля, смуток, тугу, розпач.
Буває, що ці почуття змішані,і ми не можемо їх назвати. Ми регресуємо до примітивних тривог, архаїчних, тотальних. Усі тривоги активізуються.
Психоонкологія горя
Психоаналітик та психоонколог Джейн Гольберт присвятила багато часу тому, щоб розібратися, чому ми хворіємо. Вона говорила, що «Хворі на рак схильні до сильних страхів, занепокоєнь і тривог… Страх сепарації та втрати – і може стосуватися як стосунків і включати смерть і розлучення, так і чогось неживого, наприклад, роботи – існує постійно, і реальний дотик з ним сприймається як надзвичайно травмуюче. Діагноз раку зазвичай ставиться через кілька років після такого роду травми» (стор. 177, Гольберт, 2021). Ми впізнаємо згорьовану людину за її виглядом. Вона носить жалобний одяг. Погляд її спрямований у підлогу, в далечінь, у себе. Погляд сумний… У нас виникає відчуття холодності та відстороненості при зустрічі з людиною, яка зазнає горя. Її тіло говорить про біль: опущені плечі, провалена грудна клітка, безсило висять руки, слабкі кисті.
Патологічне горювання може бути кількох видів.
1. Блокування скорботи. Людина не проживає горе, час застигає. Тіло може реагувати зловживанням алкоголю, курінням, вживанням наркотиків.
Транзакційний аналітик Тоні Вайт глибоко досліджував цю тему. Він з’ясував, що таким чином людина намагається позбутися болю. Депресанти знижують пильність, уповільнюючи активність ЦНС. Їх називають депресантами, тому що вони уповільнюють частоту серцевих скорочень та дихання, а також можуть викликати зниження концентрації уваги (Вайт, 2013, стор 23-24).
Іноді це називають «самолікуванням». Люди приймають наркотики, щоб уникнути неприємних переживань чи спогадів або уникнути вирішення проблем та відповідальності тут і зараз. Препарати використовуються, щоб викликати в людини оніміння або дозволяють їй відкласти роздуми про щось, і таким чином симптоми «йдуть». У короткостроковій перспективі це гарне рішення, оскільки воно зупиняє біль, діє швидко і ефективно, що робить його дуже привабливим для Дитячого Его-стану, але явно погане довгострокове рішення, оскільки біль повертається, коли дія препарату проходить (Вайт, 2013, стор. 81-82).
Знаючи, що людина використовує той чи інший наркотик, який відноситься до депресантів, ми можемо припустити, що людина має глибоку депресію, яка потребує лікування.
2. А може виникнути сильна тривога, яка супроводжуватиметься обсесивно-компульсивним розладом.
3. Іноді виникає ідентифікація із померлим. Тіло може мати симптоми як у померлого.
4. Людина може відреагувати на горе тілесними хворобами. Особливо, коли вона має заборону: «Не відчувай!» та драйвер: «Будь сильним!» та/або «Радуй Інших!» і домінує Адаптивне Дитя. Джейн Гольдберг стверджує, що у психосоматичних хворих на рак почуттєві стани та сигнали тривоги, страх, болі, провини, сорому та гніву притуплюються (Гольдберг, 2021, стор. 249). При цьому Джейн Гольдберг увагу на фізіологічний стан покірності; функціонування біологічних систем пригнічене і неефективне (стор.177, Гольдберг, 2021). У людини в сильній реакції горювання може випадати волосся або статися втрата зубів, виникнути пухлини, хвороби легень. Тіло може реагувати панічними атаками.
Роль втрати у сімейній системі
Коли психолог працює у горюванні, фахівцю важливо опрацювати усі шари. Важливо пам’ятати, що термін давності пов’язаний із гостротою емоцій. На що варто звертати увагу:
1. Кого втратила людина?
2. Якого себе втратив той, хто журиться?
3. Як реалізувати цю свою частину самому?
4. Кого втратила сімейна система?
5. Як відновити баланс?
Необхідно окремо працювати з відчуттям у тілі та почуттями. Психотерапевту важливо тримати у фокусі ті почуття, які піднімаються в терапії: туга, біль, смуток, провина, гнів, злість, радість, полегшення. Для того, щоб терапевт зміг підтримати ці почуття, йому потрібно бути стійким у цій темі.
Робота з образом на стільці
Діалог на порожньому стільці (у якому клієнт вступає в образний діалог зі [значним] Іншим, щоб виявити емоційні травми стосовно цього Іншого і трансформувати неадекватні емоційні схеми, що лежать в основі та мають коріння в таких травмах (стор.387, під ред. Ганлей та Вінтер, 2023).
Це одна з найефективніших технік роботи з горем. Необхідно враховувати, що для такої роботи важливо, щоби минув час. Щонайменше півроку після втрати. Робота з образом померлого на стільці допомагає прийняти і надати цінність досвіду, який був у відносинах. Психотерапевту можуть допомогти такі питання для такої роботи:
- Що це була за людина?
- Якою ви її пам’ятаєте?
- Що про неї чули?
- Що вона казала про себе?
- Якою її знали оточуючі?
- Якою знали близькі?
- Якою її знали лише ви?
- Чим ви схожі?
- Чим відрізняєтесь?
- Якою вона була поряд з вами?
- Де і з ким ви можете бути такими?
- Який подарунок ви бажаєте отримати від неї?
- Що хочете подарувати їй?
Тоні Вайт модифікував роботу із прощанням Ґулдінгів. Він наголошує на наступному:
1. Факти. Необхідно зібрати факти та згадати не лише хороше, а й погане.
2. Незавершені відносини. Важливо символічно або завершити їх або відпустити. Те, що обіцяв померлий, і вже ніколи не виконає. Те, що обіцяв йому той, хто втратив, і теж ніколи не виконає своєї обіцянки. Важливо проговорити їх та пробачити.
3. Висловити почуття образи. Усі негативні почуття до померлого чи до себе важливо висловити.
4. Згадати, що цінували в людині, яку втратили. Що було цінним у ваших відносинах.
5. Сказати сказати їй “Прощавай”.
6. Відчинити двері новому досвіду, сказати: “Вітаю!” власному життю.
Застрягання в горі та його причини
Є кілька причин застрягання у горі. Саме вони можуть призвести до патологічного процесу горювання або ускладненого горя. Серед них видокремлюють такі:
• Старі непрожиті втрати. Тригер у горі.
• «Ешелон смертей», коли втрати йдуть одна за одною. Це можуть бути кілька смертей близьких людей з невеликим проміжком часу, або трагедія сталася з кількома членами сім’ї одночасно.
• Горювання роду. Трансгенераційні непрожиті втрати.
• Травма покинутого у дитинстві на рівні тіла. Часто супроводжується серйозною психосоматикою.
Як психотерапевт зрозуміє, що процес горювання нормальний, а не патологічний. На це вказує низка ознак. У процесі терапії відбувається прогрес:
• покращується адаптація до реальності,
• зменшується біль,
• відбуваються нові події в житті людини, яка втратила,
• стають символічними стосунки із померлим. Людина приймає даність і йде далі у своє життя. Наділяє сенсом те, що вона пережила.
Консультант із горювання Вільям Ворд звертає увагу на наступне: «Депресія є патологічною формою горя і багато в чому нагадує скорботу (нормальне горе), крім однієї виняткової характеристики: імпульси гніву, спрямовані на об’єкт амбівалентного кохання, звертаються всередину» (стор. 52, 2020). Як фахівцям нам вкрай важливо розбиратися, де відбувається нормальна робота горя, і де починається патологічне проживання втрати. Ворден вказує також на фактор самооцінки та самоповаги. У нормальній реакції проживання горя немає падіння самооцінки та самозневажливих висловлювань. І якщо близькі відчувають провину, то ця провина за конкретні вчинки, а не тотальна, екзистенційна. Тобто якщо під час проживання втрати розвивається великий депресивний епізод, його слід розглядати як ускладнене, гіпертрофоване горювання (стор.52, Ворден, 2020).
Робота з горем у ТА
Враховуючи те, що скорбота та депресія схожі, ми працюємо з горюванням, як із депресією. Дуже м’яко конфронтуємо, даємо місце та простір Дитині висловити свої почуття, розплутуємо почуття та переживання, працюємо з деконтамінацією Дорослого Его-стану. Пам’ятаємо, що люди сприймають особисту втрату як катастрофу і вважають, що вони багато в чому винні, посилюючи відчуття безнадійності і дуже сильно сварять себе.
Завдання терапевта дбайливо розвивати Дорослу позицію. Важливо, щоб співчуття до себе і своєї втрати виходило з Дорослого Его-стану, а також працювати над тим, щоб людина дбала про себе під час проживання горювання і про своїх живих близьких (стор. 367, під ред. Корнелл, Граф, Ньютон і Тіннісен , 2016).
Висновок
Людина при горюванні потрапляє як би в емоційну яму. Біля підніжжя гори, на яку варто піднятися, знаходиться смерть. Біля верхівки – безсмертя. Безсмертя людини – це пам’ять про неї, яку зберігають інші люди, і передають із покоління в покоління. Потрапляючи в екзистенційну яму людина відчуває страх власної смерті, самотність, ізоляцію та безсенсовість. Коли вона виходить із кризи, то знаходить свободу, волю і бере на себе відповідальність.
Смерть абсурдна. Людині вкрай важливо знайти сенси у подіях, що відбулися. Ірвін Ялом писав, що відчуття сенсу дає початок цінностям. Цінності водночас посилюють сенс.
Завдання терапевта – вловити загальний патерн, допомогти знайти сенс і значення в тому, що видається випадковою трагічною подією в житті (стор. 519, 522, Ялом, 2015).
Розуміння, що моя турбота не всім і не завжди потрібна – це вже певний рівень духовності. Якщо людина знаходить та бачить своє призначення. Якщо вона, озираючись назад, бачить і цінує, що було зроблено. Тоді людина переходить до рівня космічної ідентичності. Тут система цінностей лежить за межами життя та смерті. Є щось, що було до мене, і буде після мене. Людина починає мислити великими категоріями, не прив’язаними до повсякденного життя. Це дає мудрість, дає більше розуміння життя, впевненість у житті та усвідомленість, Людина є частинкою Всесвіту. Вона є частиною чогось вічного. Розуміння того, що життя було до мене, і залишиться після мене, робить життя осмисленим.
Те, що ми можемо зробити для померлого, – зберегти пам’ять про нього. І реалізувати себе так, щоб люди, які знають нас, з любов’ю пам’ятали про нас. Зробити щось важливе і значне для того, кого втратили.
Роль терапевта в процесі горювання є надзвичайно важливою. Досвід терапевтичної присутності містить в собі одночасно а) бути заземленим і перебувати в контакті зі своїм цілісним і здоровим «я»;
б) бути відкритим, сприйнятливим і зануреним у те, що є актуальним на даний момент; і
в) дає наявність більшого почуття правдоподібності та розширення поінформованості та сприйняття.
Це обґрунтоване, занурене і розширене усвідомлення також виникає при (г) намірі бути з клієнтом і для нього, служачи процесу його зцілення.
Література
- Р. Горацио Этчегоен «Основы психоаналитической техники», Москва, Когнито-Центр, 2020, – 1010с.
- «Погружение в Транзактный Анализ» под ред. Уильяма Ф. Корнелла, Анне де Граф, Труди Ньютон, Моник Тиннисен, Киев, 2016, – 528с.
- «The Sage Handbook of Counselling & Psychotherapy» edited by Terry Hanley & Linda Anne Winter, London, SAGE Publications Ltd, 2023, – 650p.
- Tony White «Working with Drugs and Alcohol users», London and Philadelphia, Jessica Kingsley Publisher, 2013, – 222p.
- «Handbook of Thanalogy» edited by Heather L. Servaty-Seib & Helen Stanton Chapple, USA, Association for Death Education and Counseling, 2021, – 623p.
- Джейн Гольдберг «Выход из болезней века», Москва, «Печатный двор», 2021, – 427с.
- Вильям Ворден «Консультирование и терапия горя», Москва, Центр психологического консультирования и психотерапии, 2020, – 329с.
- Ирвин Ялом «Экзистенциальная психотерапия», Москва, «Класс», 2015, – 576с.
- Вебинар «Экзистенциальные переходы (кризисы)». Карикаш Владимир Украинский Институт Позитивной Психотерапии, Киев, 2021