Під час роботи в Норвегії з українцями у центрі здоров’я для біженців, у мене з’явилися цікаві спостереження взаємин українців та держави, яка виступає у ролі Батька. Є кілька спільних напрямів взаємодії.
- Коли українцям соромно брати соціальну допомогу від держави. Тут немає досвіду Турботливого Батька.
- Коли українці не хочуть працювати, бо є соціальна допомога, навіщо напружуватись та беруть участь у всіх безкоштовних заходах. Тут це про незрілу дитячу позицію маленької дитини, яка каже: «Дай! Дай!».
- Коли українці хочуть працювати, то їм ще треба довести, що вони можуть. До того ж цього часом недостатньо. Тут держава виступає в ролі Батька, що Критикує і Контролює.
- Коли у людини з’являються хобі та захоплення, які дають сили та допомагають упоратися з хворобливими переживаннями. Це сила Вільної Дитини. Інтерес і захопленість найкраще допомагає адаптуватися до нового середовища.
Тому в Норвегії докладно розпитують, яке у дитини хобі допомагають знайти гуртки та записати дитину. Причому виділяють бюджет. Цей бюджет ти можеш витратити на одне хобі, а не на 10. Дорослим також допомагають, і ключове питання коли підбирають робочу практику – чим ти хочеш займатися? І відштовхуються від цього. Для дорослих також є бюджет на хобі, спорт чи басейн. Залежно від того, що людина обере.
Соціальна підтримка, яка приходить вчасно, соціальні громадські організації, такі як Червоний хрест і Армія Спасіння, продуктові пакети – це те, що дозволяє інтегруватися, коли можеш приймати допомогу з вдячністю і водночас робиш усе, щоб відокремитися від Батька та бути незалежним.
Надійна Прихильність – це опора людини, і від цього залежить її здатність адаптуватися та інтегруватися в новому суспільстві. Вона закладається в ранньому віці. Давайте розглянемо підхід реляційного транзакційного аналізу формування Самості і формування прихильності, і навіть розглянемо ті проблеми, які можуть виникнути під час інтеграції у новому суспільстві.
Отже, розглянемо дитячий его-стан і формування Самості в реляційному підході (Розвиток самості за Hargarden H., Sills Ch., 2002).
Б0 – це оточення дитини. У дитинстві – це, звичайно, мама. М0 – це потреби Дитини в Іншому, здатність впливати на нього. Виявляється, що коли дитина дає мамі сигнали плачем, мімікою про те, що вона хоче – їсти, спати або потребує переодягнення. За допомогою своїх сигналів вона керує мамою і та дає дитині те, що потрібно.
Стан Д0 виникає на перетині Б0 і М0. Цей стан називається блаженством. Виникає тоді, коли задоволені всі потреби. Цей стан виникає, коли є Достатньо хороша мама, яка дає дитині відчуття безпеки. Саме стан блаженства дає людині почуття Окейності і допомагає дитині розвиватися і проявлятися.
Саме в стані блаженства людина здатна вивчати нову іноземну мову, думати, досліджувати та вивчати нову культуру, витримувати невизначеність та налагоджувати контакти, бути відкритою у спілкуванні з іншими людьми.
Давайте подивимося, що відбувається, коли немає налаштованості мами. Коли мама не відгукується на потреби дитини, коли дитина довго перебуває одна і ніхто не підходить втішити її. Тоді з’являється досвід, який я не можу переробити. Відбувається розщеплення Самості і утворюється Сором.
Як це проявляється у тих біженців, які мають ранній травмуючий досвід неналаштованості матері та сформовану ненадійну прихильність.
Отже, як ми вже говорили раніше, з’являється сором:
- Мені соромно, бо я тішуся, що я в безпеці, а мої батьки, родичі в окупації, у зоні бойових дій, у небезпеці. Тому що в моїй країні триває війна.
- Мені соромно, бо мене переповнює ненависть, я хочу побиватися і матюкаюсь.
- Мені соромно, що я ніколи нікого ні про що не просив/просила, а зараз доводиться просити.
- Мені соромно, що мене забезпечує держава, а раніше я забезпечувала себе сама/сам.
- Мені соромно, що я не можу запам’ятати нові слова, що в мене все змішане в голові і я не можу чітко висловити свої думки іноземною мовою.
Це розщеплення і сором з’являється у ранньому віці.
Так відбувається фрагментація Самості:
Вкрай травматичний досвід, такий як тортури, полон, втрата близьких, тривала загроза смерті, перебування під обстрілами, мати досвід бути свідком вбивства інших людей, – призводить до непроникного поділу Самості на частини та передбачає більш фрагментовану Самість. Цей досвід складно переробити та інтегрувати через непроникні межі. Такий досвід настільки болючий, що людина його відгороджує та викидає, ставить стіни між собою та іншими людьми.
Особливість цих процесів у цьому, що вони стають неусвідомленими. Цей досвід неможливо описати словами і цей процес не вербалізується, а отже, він знаходиться в глибинних несвідомих шарах особистості.
Цей досвід сигналитиме людині кошмарами, флешбеками, неадекватною поведінкою та реакціями, зниженими когнітивними здібностями. Все це закликатиме людину подивитися на свій досвід, розповісти про нього Іншому, переробити цю травму. Інакше травматичний досвід повторюватиметься для того, щоб його людина таки переробила.
Щоб людина відгорювала втрату. Інакше Самість не може розвиватися. Немає стану блаженства та безпеки. Відбуваються глибинні порушення Особистості, вона стає неначе фрагментованою. Є спогади, як було добре в минулому, до травми, колір білий, і як стало погано після травми, колір чорний. Інших кольорів немає. Життя стає сірим і нудним. Самість, яка змогла розвинутися – Мертва Самість.
Еміграційна депресія пов’язана з травматичним досвідом, коли є туга за одним краєм, або людина журиться через близьких людей, яких втратила, про минуле мирне життя, і людина не помічає все красиве, що її оточує.
Чи можемо ми інтегрувати неперероблений досвід?
Чи можемо ми стати конгруентними знову, коли є розщеплення Самості?
Щоб переробити досвід, необхідно, щоб межі відгородженого досвіду стали проникними (на малюнку вони позначені пунктирною лінією). Необхідно інтегрувати розщеплені частини Особистості, тоді з’являється справжня Самість. Вона цілісна.
Розщеплені частини Самості інтегруються тоді, коли є контакт із мамою, коли мама відгукується на почуття дитини.
Мертва Самість чекає на гарне оточення, тепло та прийняття від Іншого.
Інший дає відчуття життя. Моя Самість починає розквітати, стає живою тоді, коли я зустрічаюся з Іншим. У цій зустрічі я почуваюся Живим. Моя самість оживає.
Досить хорошу маму може зіграти і держава, яка піклується, задовольняє базові потреби, цікавиться вашими інтересами та уподобаннями, приймає вас такими, як є.
Особисто для мене працювати в норвезькому колективі було цілющим. За час практики я пережила затоплення батьківського дому та смерть брата. Завдяки тому, що я мала хороші теплі стосунки, могла й на роботі, і в побуті побути наодинці, а також спілкуватися і працювати – цей час мені було витримати набагато легше. Сам по собі досвід таких добрих стосунків і прийняття був досить цілющим.
Дозволити собі прийняти цей досвід, дозволити собі наблизитися до Іншого, показати свою вразливість, проявити свої почуття або закритися і прийняти захисну колючу позицію – питання не тільки часу, а також Особистого бажання зробити своє життя кращим, якіснішим і яскравішим. Саме у стосунках ми можемо відгорювати втрату і оживити себе, відчути блаженство і стати цілісними.